Північний регіон

Червоноград – шахтарське місто, в яке з різних околиць з’їхались люди на роботу. Приїхали сюди і віруючі люди, які повірили у Господа в інших місцевостях і саме з таких людей в Червонограді утворилася церква. Тут вони, поселились, працювали та почали збиратися по домах для вивчення Слова Божого. Вони разом читали, молились, співали, мали добрі, теплі спілкування.
Першим з віруючих був брат Порва Тимофій, який проживав на старому місті, потім переїхала родина Сільчуків і Лук'янчуків, які вже були добрими проповідниками. І так з кожним роком ставало все більше і більше віруючих, але ворог хотів пошкодити ділу Божому: почались переслідування. Вони призвели до того, що утворилось три громади: в м. Соснівка церква ХВЄ, в м. Гірник церква ЄХБ Ради Церков і в м. Червонограді церква ХВЄ.
Переслідування посилювались - не дозволяли проводити богослужіння, дітей забороняли приводити на зібрання - і перед багатьма віруючими братами та сестрами повстав виклик: «Що робити далі? Що буде з нашими дітьми?». І в 1984 році, в лютому місяці, церква прийняла реєстрацію, де багато братів і сестер, які були на той час членами церков в Соснівці, Стремені, Гійчу, Волиці, Раві-Руській, Забір’ї, Миляві і багатьох інших містах та селах об’єднались для спільного прославлення Господа.
В організації церкви брали участь такі брати: Матвіїв В.М., Лук’янчук М.Я., Ковальчук К.І., Думич М.Л. Відповідальність за проведення богослужінь було покладено на брата Вовка Андрія. Першими, хто присвятив свій дім для проведення зібрань була сім'я Стародуба Івана, яка проживала в с. Сілець. Через деякий час в церкві з'явився хор, першим регентом якого був брат Михайло Михайлець.
В 1985 р. відбулося перше Святе Водне Хрещення, де троє осіб вступили в завіт з Господом.
Весною 1985 р. Церква придбала дім під будівництво Дому Молитви та почалась реконструкція. Роботи звершувались з палким бажанням і ревністю до діла Божого. І вже 13 жовтня 1985 року відбулось посвячення Дому Молитви за адресою: с.м.т. Гірняк вул. Шевченка 23. На цьому посвяченні були брати з Києва - Яків Дуконченко, Григорій Комендант, зі Львова – Роман Білас і Володимир Матвіїв. В цьому ж році відбулось перше рукопокладання брата Вовка Андрія на пресвітерське служіння та братів Ковальчука Кароля, Богдана Степана, Павліцького Миколи на дияконське служіння.
З того часу церква почала зростати духовно та кількісно і кожного року відбувалось хрещення. Богослужіння, особливо вечірні, проходили під натхненням Духа Святого. З молоддю почав займатися брат Микола Павліцький, який зміг об'єднати молодь та надихнути її на служіння. Але ворог не спить і з різних боків почав впливати на церкву через братів з інших церков. Це призвело до того, що в церкві з'явились непорозуміння і в 1991 році частина братів та сестер, які колись були в Союзі Ради Церков, знов повернулись туди на чолі з братом Вовком Андрієм. Але церква не впала духом і почала ревно молитись та щиріще любити один одного. Тоді пресвітерське служіння перейняв брат Матвіїв В.М., який в той час вже був заступником старшого пресвітера по Львівській області.
У 1993 році церква погодилась будувати Дім Молитви в м. Червонограді, тому що майже всі члени церкви проживали там.
В грудні місяці було отримано дозвіл і місце для будівництва Дому Молитви.
Весною 1994 р. почалась заготовка матеріалів, підготовка документації і в 1995 році почались будівельні роботи. Десять років наполегливої роботи, але Бог допоміг завершити це будівництво. Було нелегко, але були віра та надія на Бога і ні одного дня робота не стояла через нестаток фінансів, які Бог посилав вчасно і скільки було потрібно. Всю роботу старалися виконувати своїми власними силами. Особливо в пам'яті стоять ті дні, коли брати та сестри працювали в лісі, щоб заробити матеріал. Сніг, дощ, спека, холод – але ніщо не загасило бажання збудувати Дім Молитви в Червонограді. Відповідальність за будівництво була покладена на брата Степана Іванусу, який віддав багато сил і здоров'я цій праці. Ще два брата Степан і Богдан Пиріг, які в той час вже були на пенсії, теж віддали багато сил і здоров'я, адже кожен день вони прагнули звершувати цю працю. Якщо подивитись в загальному, то виникає бажання відзначити кожного брата, кожну сестру, які працювали, жертвували фінанси та молились.
Ось так влітку 2004 року Бог допоміг завершити будівництво і здати його в експлуатацію, а 12 вересня відбулось урочисте богослужіння посвячення Дому Молитви в м. Червоноград. В цьому служінні брали участь:
- брат Григорій Іванович Комендант – голова Союзу ЄХБ, м. Київ;
- брат Іван Миколайович Романюк – старший пресвітер у Львівській області;
- брат Володимир Домашовець – США;
- хор центральної церкви м. Львова;
і багато братів та сестер з різних міст і сіл.
З того часу там, де колись в м. Червонограді, стояв танк - пам'ятник, який нагадував про визволення України від ворогів, стоїть Дім Молитви, в якому звучить проповідь про Ісуса Христа, який Своєю смертю і Своїм Воскресінням звершив і дає духовне звільнення з рабства гріха і покарання за гріх.
В 1994 р. брат Матвіїв В.М. перейшов на служіння у м. Київ заступником Голови Союзу і церква залишилась під керівництвом двох дияконів – Ковальчука К.І. та Богдана С.П. Церква росла і кожного року Бог додавав спасених до членів церкви. Через деякий час утворився хор, в якому брат Савка Ярослав із с. Волиця, де він звершував служіння диякона і керівника молоді, був регентом.
В 1996 р. церква м. Червоногруда обрала брата Савку Ярослава Васильовича на служіння пресвітера і 14 вересня 1997 року відбулось його рукопокладання. В цьому служінні брали участь брати:
- Матвіїв В.М. – заступник Голови Союзу Церков ЄХБ України;
- Шльома Б.М. – заступник старшого пресвітера у Львівській області;
- Матвіїв Т.Г. – пресвітер церкви ЄХБ с. Волиця;
Також був присутній хор з церкви с. Волиця, який чудовим співом славив Господа.
На долю пресвітера випали нелегкі обставини, тому що тривало будівництво Дому Молитви і водночас треба було звершувати духовну працю. Але з Божою допомогою церква встагала зроби обидві справи. Почали проводити різні євангелізаційні служіння, де люди каялись, згодом приймали хрещення. Водночас відбувалось очищення та освячення членів церкви.
Згодом прийшли нелегкі часи в Україні: почала змінюватись валюта, дорога на с. Гірник була важкою, бо в той час не було чим їхати через зняття з рейсів багатьох автобусів, не вистачало бензину і церква прийняла рішення вечірні зібрання проводити в Червонограді, у будівельному вагончику. А з 2000 року церква повністю перейшла у м. Червоноград, де почали робити ранкові служіння: спочатку у вагончику, потім в нижньому, а надалі вже в основному залі.
В 2003 р. відбулось рукопокладання брата Сергія Івануси на дияконське служіння. В цій події брали участь такі братии: Семчук Володимир Романович, заступник старшого пресвітера; Пелек Віктор Іванович, член обласної ради.
В 2007 році церкву залишила сім'я Ковальчуків Кароля і Галини, яка переїхала у Львів на постійне місце проживання і тому в церкві постала потреба у нових служителях та проповідниках. Служіння регента доручили сестрі Любові Савіцькій, яка в той час навчалась у семінарії. Також в церкві утворився струнний оркестр під керівництвом брата Ярослава Савки, який і веде це служіння. В церкві з’явились відділи, через які почалася звершуватись праця:
- відділ благовістя на чолі з братом Андрієм Матвієвим;
- дитячий відділ, під керівництвом брата Андрія Івануси;
- молодіжний, де виконував служіння брат Сергій Івануса;
- сестринський – сестра Оксана Івануса;
- молитовний – брат Ярослав Івануса;
- рекламний – брат Рувим Бабінчук.
2008 р. - церква почала звершувати місіонерську працю по утворенню нової церкви в м. Сокалі.
У 2009 році церква відсвяткувала свій перший ювілей – 5 років, де в урочистому служінні послужили: брат Романюк І.М. – старший пресвітер області; брат Довганик М.В. – заступник старшого пресвітера. Хор та оркестр своїми піснями прославили Господа.
В 2010 р. церква вибрала на випробувальний термін брата Андрія Іванусу та брата Сергія Риля на дияконське служіння, а брата Андрія Матвіїва – на служіння благовісника.
Швидко проминув рік, всі брати, за оцінкою церкви, успішно пройшли випробувальний термін і вже 9 січня 2011 року відбулось рукопокладання, в якому приймали участь брати Романюк І.М. і Довганик М.В.
По-особливому Бог благословив церкву в 2011 році. Церква поповнилася 14-ма новими членами, які прийняли водне хрещення.
На сьогоднішній день церква продовжує благословенно звершувати своє служіння як в м. Червонограді, так і в Сокалю, Гірнику, Соснівці.

Адреса:
80100, м.Червоноград,
вул.Б.Хмельницького 36
тел. 249 49 719

Кількість членів: 117
Пастор: Савка Ярослав Васильович

Село Забір'я стало колискою євангельсько-баптистського руху в найзахідніших околицях Галицького краю. Звідси проповідь Євангелії поширилась на сусідні села - Гійче, Волиця, Нова-Кам'янка, а потім ще далі на села Стремінь, Батятичі.
Після Першої Світової Війни (1914-1918) почали повертатися до своїх міст і сіл молоді люди з полонів і з переселень. Деякі з них повернулися віруючими в Христа й принесли з собою Святе Письмо — Біблію. До Забір'я таким повернувся Григорій Булеґа й почав своїм односельчанам читати її і пояснювати кожної неділі. Крім нього Добру новину про спасіння тут проповідували два брати – Олексій і Василь Підгорецькі. Чимало людей повірили в Господа Ісуса Христа як у свого особистого Спасителя, між ними були два молоді юнаки: Микола Лютий і Микола Козак, які, вже як віруючі в Христа, пішли на недалеку Волинь шукати таких самих віруючих, як вони, і знайшовши, 23-го серпня 1921 року, в селі Гриковичах вони разом з іншими, прийняли хрищення за вірою в дорослому віці через занурення у воді.
Число віруючих в Забір`ї почало зростати і разом з цим посилювалися переслідування зі сторони греко-католицького священика, який влаштовував побої віруючих у Христа, та з боку польської поліції, яка розганяла богослуження віруючих і арештувала проповідників Христової Євангелії таких як Макарій Нечипорук з Волині й Іван Петраш зі Львова, які прибували до села проповідувати святе й живе Слово Боже.
В результаті праці згаданих братів у 1921 році в Забір'ї утворилася баптистська церква. Перше святе водне хрещення відбулося у 1922 році. У 1938 році тут було 66 охрищених членів, а з родинами — 96.
В Забір'ї відбулися перші двотижневі Біблійні Курси в Галичині, в місяці лютому 1924 року, на яких молодим братам викладав паст. Іван Петраш. В тому часі тут створено Церковну Раду в Равському районі з 12 членів, яку очолював Григорій Домашовець. Ще в цьому році посилилося переслідування українських баптистів, але воно ще більше утверджувало їхню віру й витривалість.
В цьому ж році при громадах віруючих були організовані Недільні Школи для дітей, щоб змалку навчати їх Слова Божого. В 1925 році в селі Забір'я відбувся Перший Галицький З'їзд, на якому було 25 представників з Львівщини, Підкарпаття та Тернопільщини. Вже раніше паст. І. Петраш випустив кілька номерів журналу «Свідок Правди», а на з`їзді обговорювали справу видавання українського баптистського журналу.
15-16 вересня 1926 року в Забір'ї, відбувся Другий Баптистський З'їзд Галичини, на якому був присутній пастор Василь Перетятко, який повернувся із США як місійний працівник. Тут було вирішено друкувати український духовно-будуючий «часопис, присвячений поширенню християнської думки». Перше число журналу «Післанець Правди» вийшло в січні 1927 року.
На початку 30-х років у Забір'ї розпочалася будова дому молитви, в якій допормагали й інші церкви.
18-19 серпня 1935 року, в Забір'ї відбувся благословенний Богом З'їзд української баптистської молоді при великому числі учасників. Ще один такий З'їзд української баптист-, ської молоді відбувся 24 липня 1938 року під керівництвом паст. Григорія Домашовця одразу ж після того, як так звані «християни» повибивали вікна в домі молитви, забрали й спалили духовну літературу, Біблії і Нові Заповіти із церковної бібліотеки.
Після Другої Світової Війни комуністичний режим конфіскував Дім молитви і почав використовувати його як медичний осередок села, арештував провідного брата церкви Григорія Пирога і вивіз його на Сибір, де він загинув безслідно.
Пробудження тридцятих років після війни припинилося, почався період, якій ознаменований малою кількістю покаянь і значним відступленням від віри багатьох.
Після проголошення незалежності України віруючим віддали задню частину дому молитви й аж за десять років, на переломі другого й третього тисячоріч, після посилених старань віддано баптистській церкві увесь її будинок, який браття на протягом двох років гарно відновили й приготували його до посвячення, яке відбулося 3-го червня 2001 року, за участі пасторів д-ра В. Матвіїва, д-ра В. Домашовця, М. Матвіїва, проповідника І. Гайдучка й інших в присутності багатьох віруючих.
Пресвітерами у громаді села Забір'я в різний час були: Г.Домашовець, В.Гнідець, М.Матвіїв.
В даний період пасторське служіння в церкві с. Забір`я виконує Богдан Нестор. Громада налічує 20 членів.
На основі матеріалів журналу «Післанець Правди»

Кількість членів: 20

Пастор: Нестор Богдан Іванович

Добра Новина прийшла на терени Галичини на початку ХХ століття.
Одним із перших засновників баптистських церков на Львівщині був брат Олекса Підгорецький (1878 – 1944 рр). Він і заснував у 1922 році церкву в с. Забір’я в якій хрестив 30 осіб.
У 1923 році одночасно повстали нові громади в с.Гійче, Салаші, Вільки Мазовецькі, Кам’янка Милява та в повітовому в м.Рава-Руська. Першими віруючими були Микола Козак, Петро Олишко, бр.Булега, Маяки, Домашовці, Григорій Пиріг. Церкви росли і Господь прибавляв спасенних.
В 1922 році Григорій Домашовець зустрівся на ярмарку в Раві-Руській із Микитою Луциком із с.Кам’янка-Буди-Ковалі ця зустріч допомогла заснувати нову баптистську громаду на Равщині.
Так як сьогодні і колись багато людей виїздили на роботу за кордон: Німечину, Аргентину, Америку. Серед них і був молодий юнак, грамотний із знанням іноземних мов Василь Перетятко (1890-1935) який мігрував до Америки, в якій працював і покаявся. З часом став великим проповідником і пастором. Брати Григорій Домашовець і Петро Олишко часто писали благальні листи до Америки брату Василю Перетятку і просили його приїхати на духовну працю в Галичину. Остаточно він рішив зробити це в 1926 році, прибув в Україну і поселився в м. Рава-Руська.
На другому Українському Баптистському з’їзді 15-16 вересня 1926 року, який відбувся в с.Забір’я, одноголосно було обрано Василя Перетятка головою Галицького об’єднання християн-баптистів.
Рава-Руська на той час була великим аграрним, культурним і торговельним центром. Вона мала вузлове залізничне сполучення із Львовом, Сокалем, Ярославом, Варшавою.
В місті відбувалися регулярні євангельські зібрання, з’їзди, на яких було багато віруючих з околишніх церков. З 1927 року в Раві-Руській існувала одна з найстаріших недільних шкіл в Галичині. Першим вчителем недільної школи була с. Марія Перетятко. Після неї вчителем був Андрій Глива, а коли він захворів, то служіння перейняла його сестра Ганна Глива. Брат Андрій Глива, будучи хворим, ніс служіння регента хору. Завдяки йому в Раві-Руській довгі роки був чудовий співочий хор.
З прибуттям з Америки в Рава-Руську пастора Василя Перетятка відбулись конкретні переміни. 1927 році церква в Раві-Руській набула свій молитовний дім і стала першим центром духовної праці, до 1939 року вела велику духовну діяльність. Відбувались різні курси та навчання проповідників, диригентів і вчителів недільних шкіл.
Другою великою справою було те, що в Раву-Руську із м.Лодзь (Польща) в 1931 році в травні місяці перенесли друкування журналу часопису «Післанець Правди», який друкувався в Рава-Руській друкарні.
В 1923 році з Поліся до Рави-Руської був направлений проповідник Лев Жабко-Потапович, який і був редактором даного «Післанця Правди». Він був ще проповідником-місіонером, який ревно трудився і з Божою допомогою проводив духовний рух пробудження, оживлення і зміцнення Євангельської віри у нашому регіоні.
На той час в Раві-Руській проводилось спільне служіння українців і поляків, які разом зі своїми родинами славили Бога. Серед них були родини Беднарчиків, Романишинів, Вуйдилів і багато інших.
В 1938 році церква в Раві-Руській налічувала 172 члени, які вели активний християнський спосіб життя, проповідуючи і свідкуючи про Ісуса Христа навколишньому світові. Часто були великі духовні піднесення, а також гіркі смутки у християнському житті.
12 липня 1935 року перестало битися серце брата Василя Перетятка. Вістка про його смерть блискавично охопила всі околиці Галичини. «Післанець Правди» друкував матеріали духовної праці про його життя, різні автори описували все: як жив і трудився Василь Перетятко, було багато віршів, присвячених його пам’яті.
14 липня 1935 року відбувся похорон брата В.Перетятка.
Брат Перетятко не закопав свій талант в землю, а використав його повністю в своєму житті, даючи яскравого приклада для усіх майбутніх поколінь, як потрібно жити, працювати і служити Богові.
В часи Великої Вітчизняної війни віруючі не припиняли духовної праці і ширили вістку Євангелії. В 1943 році в Раві-Руській відбулося велике масове хрещення – точного числа хрещених не знайдено, але дивлячись на фото, десь біля 50-60 чоловік. Церква росла і Господь постійно прибавляв тих, хто спасається.
Молитовний дім в той час постійно розширяли і перебудовували.
Наступив час і у 80-их роках був цілком знесений старий і у 1988 році збудовано новий дім молитви. З настанням ХХІ сторіччя, він був добудований класами для недільної школи.
У церкві завжди був чудовий хор. Диригентом був Микола Гнідець, виходець із церкви с.Забір’я. В свій час від’їхали до США багато хороших співаків – Рудий Ярослав, Рудий Богдан, Дмитрів Ігор і багато інших.
Було багато палких і теологічних проповідників Євангелії, таких як б. Рудий, б. Смолій, б. Федик Євген, б. Йонич, б. Луцик Йосип Андрійович, б. Луцишин Остап Миронович, які несли правду Божого Слова до слухачів.
У 2009 році був рукопокладений на пасторське служіння Луцик Ігор Миронович. Який багато уваги приділяє духовному зросту церкви, розвитку дитячого служіння в церкві і в м. Рава-Руська, особистого навчання кожного члена церкви.
Особливо активно розвивається в церкві житяче служіння.
Що суботи в церкві проходять гуртки рукоділля і кулінарії. На гуртку рукоділля діти вчаться вишивати, в’язати спицями та гачком. Вони навчаються розрізняти види тканин, полотен і ниток. Потім дарують батькам готові вироби, зроблені своїми руками. Дітей навчають справжні майстрині с. Данута Луцишин і с. Ліда Бабій.
Також діти дуже полюбили гурток кулінарії, адже можна скуштувати те, що приготували самостійно! В готуванні страв з дітьми бере участь молодь і господині з досвідом, допомагають також дві мами, чиї діти відвідують нашу НШ. Діти готують гарячі страви, холодні закуски, салати, печуть печиво - ніяких обмежень, головне фантазія! Зазвичай хлопчики готують одну страву, а дівчатка іншу, а тоді споживають їжу за одним столом. Під час цього дітей навчають правил етикету за столом. Пастор церкви Ігор Луцик завжди відвідує дітей під час гуртків і підбадьорює їх у нелегкій праці.

Церква ЄХБ м. Рава-Руська
Адреса:
80316, м.Рава-Руська
вул. В.Великого 25
тел.(252) 44113

Кількість членів: 65

Пастор: Луцик Ігор Миронович